• Пошук по сайту
  • Пошук по документах
back

Стара версія сайту

Доля четверта проєкту "Неповторна материнська доля - 2020 "

eye

105

Новини

img

До 85-річчя Добропільського району

 

23 травня 2014 року… Здавалося, що це був звичайний весняний день у нашому селі Золотий Колодязь. Сади буяли зеленню, хтось із жителів працював на городі, хтось доглядав за худобою, жінки пригощали членів родини обідом…

Ніщо не віщувало біди. А вже ввечері трагічна звістка облетіла село.

О 15.30 стався напад бойовиків на блокпост на трасі Добропілля – Краматорськ. Попереду ворожої колони їхала машина ДАІ, далі броньовані машини Приватбанку. Ось чому наші військові підпустили ворога досить близько. Наших хлопців розстрілювали майже в притул.

Того дня було смертельно поранено сержанта Дерила Андрія Борисовича, уродженця Новомосковського району Дніпропетровської області. В ході бою він отримав два поранення, незважаючи на них, продовжував вести бій доки знепритомнів від болю. Лікарі боролися за його життя до останнього. Він переніс чотири операції, але 9 червня 2014 року у віці 36 років Андрій помер. Без батька залишилася донька Марина та син Руслан.

В ході бою загинув Сітяєв Юрій Миколайович, старший прапорщик. Йому було 37 років, мешкав він у Кобеляках, що на Полтавщині. Був миротворцем у Югославії. Авторитетом для чоловіка був його дідусь – учасник Другої Світової війни. На його героїчному минулому виховувався онук. Юрій добровільно пішов захищати Схід України, сказавши матері: «Моя совість перед дідусем буде чистою». Служив він механіком водієм у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Свою бойову машину любив називати «Ласточкою». Чоловік мав «золоті руки», всі будівлі на батьківському подвір’ї від фундаменту до даху збудовані ним. Все це і сьогодні нагадує батькам про сина.

Дерило Андрій Борисович та Сітяєв Юрій Миколайович за відвагу нагороджені орденами «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

На святі Матері була присутня матуся одного із учасників того бою, Абросімова Андрія Вікторовича, Ірина Яківна.

28 липня 1992 року у м. Павлоград, що на Дніпропетровщині, у сім`ї Ірини Яківни та Віктора Івановича з’явився на світ довгоочікуваний єдиний синочок Андрій. Зростав він, як і всі дітки – дитячий садочок, школа. Після закінчення ліцею був призваний на строкову службу до Збройних сил України. Після закінчення служби працював охоронцем в одному із супермаркетів рідного міста. У квітні 2014 року був призваний по мобілізації, службу проходив на блокпостах Донецької області.

Снайперська куля наздогнала хлопця на місці бою. Йому був лише 21 рік. Андрій дуже любив життя, був добрим, чуйним, відвертим. Мріяв створити сім’ю, мати діточок та не судилося…

Указом президента України № 543/2014 від 20 червня 2014р. «За особисту мужність і високий професіоналізм виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Абросімов Андрій Вікторович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Кожен з трьох загиблих синів міг сказати своїй матусі:

«Мамочко вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама!

Тебе я любив і любив Україну,

Вона, як і ти була в мене одна.»

                                                                              Твій син Андрій, Юрій, Андрій.

Щороку до Дня Гідності і Свободи, Збройних сил України, Дня Захисника України, Дня Прапора, Дня Незалежності, річницю загибелі воїнів ми покладаємо квіти та вшановуємо пам'ять загиблих синів України на блокпосту.

                         Тетяна Сидоренко – в.о. старости сіл, мати учасника АТО

Назад до розділу

Опитування

Тестове опитування

Триває до 19/12/2019

Останні новини з категорії:

ic

Як бути в курсі останніх новин?

Підпишіться на email розсилку, щоб отримувати найоперативнішу інформацію